Jirō Taniguchi – Nostalgia
(1947 – 2017)

Jirō Taniguchi pokazuje czytelnikom w swoich komiksach, jak można się cieszyć chwilą. Jednocześnie uświadamia odbiorcy, jak niszczycielską siła jest przyroda. Mimo że nie ma go z nami już kilka lat, jedno tytuły pozostają ponadczasowe.

Szczyt bogów – francuski animacja stanowiąca adaptację mangi Jiro Taniguchiego. Film opowiada historię fotoreportera, który wiedziony obsesją poznania prawdy o pierwszej ekspedycji na Mount Everest postanawia odnaleźć wybitnego himalaistę, o którym wiele lat temu słuch zaginął. W 2022 roku „Szczyt bogów” otrzymał nagrodę Cezara w kategorii najlepsza animacja.
https://www.netflix.com/pl/title/81439550

Tytuły mistrza wydane w Polsce:

https://www.gildia.pl/szukaj/osoba/jiro-taniguchi

He began his career in the world of comics as an assistant to Kyūta Ishikawa and Kazuo Kamimura. His debut came in 1971. Over the first 15 years of activity, he gained recognition as a creator of comics for mature readers. He created illustrations based on scripts by other authors, mainly action stories featuring protagonists such as tough guys and ‘urban warriors’, for example, those fighting in the ring in Ao no Senshi (Blue Fighter).

Starting from 1986, for the next 10 years, he published works that made comic book history (The Walking Man, Solitary Gourmet). Gradually, Taniguchi turned towards more nostalgic stories. These works brought him fame and numerous awards. His comics inspired theatrical and film adaptations, but not anime. Unlike many Japanese artists, he would not develop multi-volume stories.

Taniguchi and Europe

In Europe, particularly in France, he is believed to have done as much for Japanese comics as Hayao Miyazaki did for animation. Because of his style, Taniguchi is perceived as ‘the most European of the Japanese’. The artist himself admitted to being fascinated by comics originating from Europe. Taniguchi has also been an inspiration for Western authors. In 1997, together with Jean ‘Moebius’ Giraud, he created the Icaro series, one of the most important European-Japanese comics collaborations.

He has cooperated with the Louvre or Louis Vuitton (Travel Book). In 2011, he was knighted a Chevalier of the Ordre des Arts et des Lettres. The pinnacle of his popularity in France was an exhibition displayed at the Angoulême Festival (2015) and later at Versailles.

Creator

The artist could draw almost anything – samurai stories, contemporary narratives, SF. His style is very realistic, full of detail: every building has distinctive features; characters’ movements are marked by creases on their clothes. He attached great importance to the representation of reality (both in the illustrative layer and in the storyline). He used all possible references, e.g books and photographs, and even visited the places that would be featured in the comics. Jirō loved nature, often visited the zoo, and truly enjoyed books by London or Seton. His scripters mentioned that he was ready to draw anything, but always asked for permission to include at least one animal. Taniguchi's artistry is best seen in the depictions of landscapes and beautiful, if dangerous, animals. The artist loved simple stories with a good dose of nostalgia and a powerful emotional charge. He repeatedly recalled his homeland – Tottori Prefecture. Another recurring theme in his work was the loss of his father. Through his stories, Jirō forces the readers to look back on their lives and ask: ‘Isn't it time to slow down’?

I want to draw comics that will be read over and over again until they fall apart. 

Jirō Taniguchi, 2016

Розпочав свою кар'єру у світі коміксів як асистент Кюти Ісікави та Кадзуо Камімури. Дебютувавши у 1971 році, перші 15 років діяльності принесли йому визнання як творцеві коміксів для зрілих читачів. Він малював за сценаріями інших авторів, переважно сенсаційні історії, головними героями яких були міцні хлопці, «міські воїни», такі як ті, що б'ються на рингу в Aoi no bushi BLUE FIGHTER.

З 1986 року протягом наступних 10 років він публікує роботи, які увійшли в історію коміксів (Людина, що йде, Самотній гурман). Таніґучі почав звертатися до більш ностальгічних історій. Ці роботи принесли йому славу та нагороди. Його комікси отримали театральні та кіноадаптації, але аніме серед них не було. На відміну від багатьох японських художників, він не створював багатотомних історій.

Таніґучі та Європа

У Європі, особливо у Франції, його вважають тим, хто зробив для японських коміксів стільки ж, скільки Хаяо Міядзакі для анімації. Завдяки своєму стилю Таніґучі вважається «найбільш європейським з японців». Сам творець зізнавався, що захоплювався коміксами з Європи. Таніґучі також надихав західних творців. У 1997 році разом з Жаном «Moebius» Жиро він створив Ікара, що є одним з найважливіших європейсько-японських коміксів.

Співпрацював з Лувром та Louis Vuitton (Travel Book). У 2011 році був нагороджений французьким Орденом Мистецтв і Літератури. Кульмінацією його популярності у Франції стала виставка, представлена на Ангулемському фестивалі (2015), а згодом у Версалі.

Творець

Художник міг намалювати майже все - самурайські історії, сучасні сюжети, фантастику. Його лінія дуже реалістична, сповнена деталей: кожна будівля має характерні риси, на одязі можна побачити складки, спричинені рухом. Він надавав великого значення відтворенню реалій (як у малюнку, так і в оповіданні). Тому він використовував усі можливі джерела - книги, фотографії, і навіть відвідував місця, які з'являлися в коміксі.

Таніґучі любив природу, часто відвідував зоопарк і обожнював книги Лондона чи Сетона. Його сценаристи згадували, що він був готовий намалювати все, що завгодно, але просив, щоб завжди помістити в малюнку принаймні одну тварину. Майстерність Таніґучі найкраще проявляється, коли він малює пейзажі та красивих, хоча й небезпечних тварин.

Художник любив прості історії з великою кількістю ностальгії та потужною дозою емоцій. Він неодноразово згадував своє місце походження, префектуру Тотторі. Постійною темою в його творчості була втрата батька. Своїми історіями Таніґучі змушує глядача замислитися над своїм життям і запитати себе: «Чи не час пригальмувати?».

Я хочу малювати комікси, які будуть читати знову і знову, поки вони не розваляться. 

Jirō Taniguchi, 2016