Manga alternatywna

W zasadzie na polskim rynku nie ma tytułów, które możemy określić jako alternatywne, co nie znaczy, że nie ma autorów wywodzących z się tego nurtu. Na naszym rynku można odnaleźć wielu autorów, którzy jeśli nie tworzyli na łamach “Garo” (najsłynniejszego niemaistreamowego pisma), to mocno nasiąkli jego duchem.

„(Prawie)Wszystko, co powinniście wiedzieć, zanim sięgniecie po Maszingę”, czyli krótka historia japońskiej alternatywy autorstwa Marka Turka:
https://turucorp.blogspot.com/2016/10/prawiewszystko-co-powinniscie-wiedziec.html

Poniżej trzy teksty w języku angielskim.

Więcej na temat legendarnego magazynu „Garo” można przeczytać tutaj:
https://pen-online.com/culture/garo-an-era-of-underground-manga/

Ryan Holmberg opisuje zjawisko alternatywnych mang:
https://www.japanhouselondon.uk/read-and-watch/so-bad-that-its-good-the-japanese-graphic-art-of-heta-uma/

Historia ruchu Heta-Uma:
https://sabukaru.online/articles/how-ugliness-redefined-japans-art-scene-inside-heta-uma-movement

Komiksy na obrzeżach mainstreamu w Polsce:

Daisuke Igarashi – japoński mangaka. Aktywny od lat 90. XX wieku, znany ze szczegółowych przedstawień natury w połączeniu z motywami duchowymi lub surrealistycznymi. W Polsce opublikowano jego serię „Pitu-pitu” oraz mangę „Wiedźmy”.
https://www.gildia.pl/szukaj/osoba/daisuke-igarashi

Dziennik z zaginięcia – autobiograficzna manga autorstwa Hideo Azumy, wydana w 2005. Komiks opowiada historię autora, który nagle rezygnuje z pracy, aby żyć jako bezdomny.
https://www.gildia.pl/manga/579290-dziennik-z-zaginiecia

Usamaru Furuya – japoński mangaka tworzący komiksy alternatywne. W Polsce ukazała się jego seria „Muzyka Marie”
https://www.gildia.pl/szukaj/osoba/usamaru-furuya

In every country, there is an alternative comics culture alongside the mainstream. Japan is no different. In the case of this massive market, the peripheries of manga have a completely different scale, both in terms of circulation and the multitude of titles. It is difficult to speak of a homogeneous group because there are not only titles of excellent artistic merit but also plain porn.

Gekiga

Gekiga enjoyed its heyday in the 1950s and 1960s. Many people relate this term with the English ‘graphic novel’ or even with Japanese alternative culture. The first stories advertised as gekiga were simple horror and action comics. The term emerged in the late 1950s, and the boom declined in the mid-1970s.

The invention of the genre is credited to Yoshihiro Tatsumi (A Drifting Life. Graphic Novel), but this is not true. Tatsumi coined the term gekiga itself (literally: ‘dramatic pictures’). This was because, similarly to other creators, he wanted to draw stories for adults that would stand in opposition to mainstream manga and, more importantly, would sell. However, this did not necessarily translate into stories characterised by high artistic quality.

Japanese readers do not associate gekiga with alternative culture or compact graphic novels. A creator who immediately comes to mind is Tako Saitō and his monumental Golgo 13 series. Also, the jidai geki manga, such as Lone Wolf and Cub, fall into this category. What is important, in Japan, the term gekiga usually has historical connotations and is not used with reference to contemporary publications.

Garo

‘Garo’ magazine (published between 1964 and 2002) is often identified with avant-garde manga. It gathered many artists of the – then–young generation and was linked to left-wing student movements. Comparing its (peak) circulation of 80,000 copies with mainstream publications, we can speak of a certain niche. Nevertheless, it was a truly influential magazine. This is evidenced by the fact that Tezuka himself wanted to compete with it, establishing ‘COM’ – a magazine with comics of high artistic value, without the restrictions imposed by the leading periodicals.

Although ‘Garo’ never expanded beyond Japan, even today the West continues to discover classic artists who debuted in it. The Polish market still lacks publications of many masters from that period, but we do have Polish editions of such artists as Usamaru Furuya, Hinako Sugiura, Kyōko Okazaki and Kiriko Nananan.

Dōjinshi

In addition to avant-garde or counter-mainstream gekiga comics, there is also a group of publications that, in a way, follow the main trends. This is dōjinshi (literally: ‘magazines of like-minded people’). Regarded as the equivalent of fanzines, they exist outside the official circulation, many of them presenting stories of the most popular characters (infringing copyright), often in pornographic form.

У кожній країні поряд з мейнстрімом існують альтернативні комікси. Японія не є винятком. Як для такого величезного ринку, маргінали манґи мають зовсім інші масштаби - як за тиражами, так і за кількістю видань. Втім, важко говорити про однорідну групу, оскільки тут є не лише видання з високими художніми якостями, але й відверта порнографія.

Ґекіґа

У 1950-х і 1960-х роках ґекіґа мала свій п'ятихвилинний зоряний час. Багато хто ототожнює цей термін з англійським графічним романом - графічною новелою - або навіть з японською альтернативою. Перші історії, які рекламувалися як ґекіґа, були простими коміксами жахів і сенсаційними повістями. Термін з'явився наприкінці 1950-х років, а бум на ці комікси закінчився у другій половині 1970-х років.

Винахід жанру приписують Йошіро Тацумі (Жінки, життя. Графічний роман), але це не так. Тацумі винайшов саме слово gekiga (дослівно: драматичні зображення). Це тому, що він і ще кілька авторів хотіли малювати історії для дорослих, які були б опозиційними до мейнстрімної манґи і, що важливо, продавалися б. Однак це не обов'язково означало історій високої художньої вартості.

Ґекіґа не асоціюється у японців з альтернативою чи компактними графічними романами. Одним з авторів, який одразу спадає на думку, є Тако Сайто та його монументальна серія Golgo 13. Також до цього жанру належить манґа в жанрі джідай ґекі, така як Самотній вовк та щеня. Важливо зазначити, що в Японії термін ґекіґа має історичні конотації і не використовується для позначення сучасних видань.

Ґаро

Журнал «Ґаро» (виходив у 1964-2002 роках) часто ототожнюють з авангардною манґою. Він об'єднував багатьох художників тодішнього молодого покоління і був пов'язаний зі студентськими рухами лівиці. Порівнюючи його 80-тисячний тираж (на піку популярності) з мейнстрімними виданнями, можна говорити про певну нішу. З іншого боку, це був дуже впливовий журнал. Про це свідчить той факт, що сам Тедзука хотів скласти йому конкуренцію і створив «COM» – журнал, який публікував комікси високого художнього рівня, без обмежень, які накладали провідні періодичні видання.

Хоча журнал «Ґаро» не вийшов за межі Японії, Захід і сьогодні відкриває для себе багатьох класиків, які дебютували в ньому. Хоча в Польщі досі бракує публікацій багатьох майстрів того періоду, ми маємо польські видання художників цього кола, таких як Усамару Фуруя, Хінако Суґіура, Кйоко Окадзакі та Кіріко Нананан.

Доджінші

Окрім авангардних або контрмейнстрімних коміксів ґекіґа, існує також група видань, які в певному сенсі течуть у руслі мейнстріму. Це доджінші (дослівно: журнали таких самих людей). Їх можна вважати еквівалентом фанзинів. Вони існують поза офіційними тиражами, значна частина цих видань представляє історії найпопулярніших персонажів (порушуючи авторські права), часто в порнографічній формі.